Авторы: Нестеренко Сергей

Чи наші лікарі справді є найкращими у світі, у чому нас переконували протягом усього навчання? Чи маємо ми найголовнішу передумову появи таких фахівців — найкращу медичну освіту?

Приводом до написання цього посту став обмін думками у «Фейсбуку», коли одна дуже приємна людина, лікар за освітою, написала про іншого дуже відомого лікаря: «Мені подобаються всі його думки, окрім поглядів на вакцинацію та гомеопатію». Головне, що мене засмутило, — це аматорський рівень дискусії на ці «суперечливі» теми. Хотілося, аби два лікарі могли обговорювати їх, спираючись не на емоції, а на логіку та наукові дані. Цей (один із багатьох) приклад є своєрідним вироком нашій системі медичної освіти.

***

Протягом шостого року навчання в Медичній академії я мав нагоду три місяці стажуватися у Школі медицини та стоматології Університету Рочестера, штат Нью Йорк, США. Порівнюючи свої теоретичні знання та практичні навички із аналогічними в американських студентів третього курсу, я одразу відзначив суттєві відмінності у рівні підготовки. Як не прикро це визнавати, порівняння було не на мою користь.

Я впевнений, що такий результат закономірний і коріниться у принципових відмінностях, що закладені у саму філософію медичної освіти. Як мінімум два фактори дозволяють американцям досягати більш високих результатів у підготовці:
– увага до практичніх клінічних навичок;
– акцент на важливості саме доказової медицини у прийнятті клінічних рішень.

Практичні навички

На відміну від українських медичних шкіл, де контакт із пацієнтами невпевнено розпочинається із пропедевтики внутрішніх хвороб на третьому курсі та так само невпевнено триває аж до самого випуску, американські студенти вперше стикаються з реальними клінічними ситуаціями вже на другому курсі. Починаючи з третього року (нагадаю, що медична школа триває там лише чотири роки) більшість свого часу вони проводять на поверхах лікарень, працюючи як невід’ємна частина лікувальної команди.

Студенти не роблять реальних призначень, що впливають на лікування пацієнтів. Проте вони вчаться клінічному обстеженню, використанню додаткових методів та формулюванню плану лікування, що безперервно перевіряється резидентами та ординаторами. Раз або двічі на тиждень вони мають лекції та практичні заняття, працюють у хірургічних лабораторіях, тобто одразу можуть бачити, як ці нові знання використовуються на практиці.

Через таку інтегрованість теорії та практики американські лікарі навіть не можуть уявити, як на початку резидентури першим повчанням від ординатора може бути щось на кшталт «Тепер забудьте все, чому вас вчили в інституті. Справжнє життя — інше». Визнайте, мої українські колеги: чи вам особисто доводилося чути таку пораду?

Роль доказової медицини

Читачі цього блогу напевно знають, але все одно дозволю собі нагадати про роль доказового методу в сучасній клінічній медицині. Він дозволяє виробити рекомендації для лікування, що базуються на результатах об’єктивних досліджень, а не лише власного досвіду лікаря. Доказова медицина виділяє п’ять рівнів рекомендацій, серед яких власний досвід є найнижчим. Вона не заперечує важливості досвіду, але рекомендує використовувати найвищій із наявних рівнів.

Який вплив має доказова медицина на навчання американських студентів-медиків? Перш за все, окрім простої подачі знань, медична школа показує, яким чином ці знання були здобуті. Разом із підручниками студентів заохочують до використання державного ресурсу ПабМед та повних текстів оригінальних статей у наукових журналах. Вони вчаться знаходити та використовувати надійні джерела інформації та критично оцінювати якість досліджень — тобто оволодівають навичками, які допомагатимуть їм протягом усього професійного життя.

Озброєні цими знаннями, в дискусії про вплив імунізації вони посилатимуться на наукові статті з цієї теми. При плануванні операції або виборі лікування вони шукатимуть останні рекомендації професійних організацій. Таким чином створюється середовище, де кожен лікар відчуває себе частиною великої наукової громади, в якій він — безпосередній учасник. Навіть якщо він особисто не проводить дослідження, а лише використовує їхні результати для прийняття клінічних рішень.

***

Американська система медичної освіти не є ідеальною. У цьому мінливому світі навряд чи щось взагалі може бути ідеальним. Але вона є дуже мобільною — такою, що швидко пристосовується до вимог сучасної медицини. Саме цей приклад має наслідуватися українською медичною освітою.

Доки наші лікарі не відчують важливості використання наукового метода, доти серед них триватимуть аматорські дискусії про «загрозу вакцинацій», «доречність гомеопатії» та іншу езотерику. Чи хочу я, аби ми взагалі припинили ці розмови? Ні. Але я мрію про те, аби вони перейшли з рівня посилань на теорії змови до сучасної наукової дискусії: «Чи існує статистична відмінність у рівні захворювання на аутизм у вакцинованих і невакцинованих дітей?», «Чи справді гомеопатичні препарати кращі за плацебо?».

Матеріал в російському перекладі можна знайти тут. Оригінал статті на сайті автора.

опубликовано 22/05/2015 13:54
обновлено 23/05/2015
Публицистика, Доказательная медицина, Организация здравоохранения

Комментарии

Для того чтобы оставить комментарий, пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Скачивайте наши приложения

Приложение Кроха